Пальці прочитають, там де слова німі
Крила облізуть, отруєні зрадою
Помічаю, повільно тьмяніють німби
Скільки пір'я скажи маю віддати я?
Хочу вирізати тепло, запах і смак
Десь по закутках пилом вкриті сувої
Я позбираю і спалю їх із пірям
Стане легше? Просто стане менше твоє...
Якби не слабке світло над головою
Я б заблукала в лабіринтах від тебе
Небо не прийме душу грішну тобою
Але навіщо мені безкрилій небо?
Так. Безкрилому погано. Але у нас за плечима є місце для їх кріплення... Значить ми їх мали завжди... І про це памятаємо... Бо до них привикли. Але ось ці - поєтичні крила не віддамо ніколи - правда ж?
Марамі відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
