Мамуська моя!!! Моя, моя і найкраща. Ти моє найсвітліше сонечко, таке тепле та запашне,- в яке я завжди хочу закутатись, коли мені добре і коли гірко. Як добре, що ти в мене є!
Досі перебираю в памяті старі пожовклі світлини, де ти така молода і така гарна. В тобі кохаються, така звичайна, привабливість і щось неймовірно осяяне, красиве, тендітне і водночас сильне. А ось ти стоїш як зимова красуня в старенькій шубці та чудній шапці минулих років – мабуть тоді ти була моднява. А на цій ти з татком тримаєш мене, манюню, на ручках і так радісно посміхаєшся, наче ти знайшла мішок золота. Тут ти ще не передбачала, що цей скарб ох як і змусить тебе інколи засмучуватись, інколи радіти, колись плакати, колись посміхатись.
Я так багато хочу тобі сказати. Скільки слів записано в тлумачних словниках і так їх мало, щоб виразити усю свою любов. Усю до крапельки і нічого не залишити собі: віриш?! Ти мені завжди кажеш : «Для тебе я готова небо прихилити…», а я так злюсь, що небо ти забрала собі і мені вже нема чого тобі дарувати –такого світлого і інколи похмурого, такого безмірного і неосяжного. Нічого- я щось і тобі подарую, більше ніж твоє блакитне небо…
Мамуська моя! Я хочу, щоб ти знала – у тебе наймиліша в світі посмішка. Я дуже люблю дивитись як ти посміхаєшся, інколи так ніяково присікаєш погляд і торкаєшся рукою серця. Я ні про що не шкодую у своєму житті крім двох речей. Перша – не можу зупинити час, а друга – це мій секрет, ще рано тобі про нього знати. Ти не журись, мамуська, що я далеко. Я ж твоя назавжди, маленька дівчинка, доця, непосидюча і твоя…вже тільки твоя і тобі не треба ділити мене з татком. Не така страшна відстань, коли вона вимірюється в кілометрах землі, гірше коли ми міряємо її в кілометрах душі. От тільки прикро: кожен раз, коли я приїжджаю, бачу тебе якоюсь стомленою і чорною. Роки не шкодують твоїх очей, зелених як морська хвиля, які зараз випромінюють смуток і самотність, домальовуючи тобі темні кола та зморшки. Не плач, мамуся. Я тільки твоя. Ти, як і раніше, береш мене, дорослу, заміжню жінку, на ручки, гойдаєш і провітреним тихеньким голосом кажеш: «Моя доця. Як я тебе люблю». А я щаслива в цей момент, що можу ще побути твоєю дитиною, поводити себе незграбно, по-дитячому і не боятися бути смішною чи недолугою. З тобою я завершена, ти – мій неповторний сорт щастя!
ID:
400719
Рубрика: Проза
дата надходження: 13.02.2013 14:21:48
© дата внесення змiн: 13.02.2013 14:23:01
автор: Ядвіга Ланіна
Вкажіть причину вашої скарги
|