У листопад пірнаю, мов у дощ...
Встеляю у легенях килим з листя...
У бурштині і хвої мліє місто,
А серце - десь над небом сірих площ...
Розгойдується сонце гарбузинням,
Стікає медом часу і казок.
Здається, залишився тільки крок -
І гори стануть морем чорно-синім...
Тремтить струна під горлом, мов чужа...
Бере своє і вік, і пора року...
Симфонія печалі й поволОку,
Симфонія то смерті, то життя...