Скинуло небо кожух із кошлатих сивих хмар,
Зимової днини тягар, весні на вівтар,
Випустило з розхристаної пазухи свій дар-
Сонця шар, мов володар землі, мов Бог чи цар.
Вже торкнулось золотооке сонечко снігів,
Задзюрчали струмки, побігли сльози рясні
По землі, вийшли ріки із льодових берегів
І залунали пташині любовні пісні.
Виглянули з-під снігів, шовкових трав килими,
Затріпотіли маківки квітів весняних...
Прокидається природа зі сну зими і ми
Й піднімається увись, хмільний дух, неземний.
Юная, нежная, чистая...
Вся платье из легкого ситца,
Звонкая, ярко-душистая-
Весна по дорогам к нам мчится.
Мчит капелькой тающей льдинки,
Ночами морозным осадком,
В потеющих окнах - слезинкой,
В подснежника запахе сладком