Я хочу писати про тих, що вміють ставати чужими за кілька хвилин…
І що кроки, мов постріли…
А ти все біжиш... Хочеться знову відчути цю зиму… Запізнілість годин…
І назватися островом.
А ти все летиш, розбиваєш до крові коліна… І відчай по ниточці…
А ти все не ти. А відчай підходить то справа, то зліва… А відчай – то ціль.
Я хочу писати про тих, що танцюють на лезі ножа… І зникає межа,
Але біль все не йде.
І коли повертаєшся ти, така безпідставно, така безнадійно чужа,
Він прискорює темп.
*
Я бачила осінь, що губилась в твоєму волоссі і сонце в руці...
Мозаїку з квітів та слів.
І цього, мабуть, досить. Цього, мабуть, більше, ніж досить. Тонули у цім
уламки моїх кораблів
*
Пережито останню атаку.. Стирається сенс…І слів небагато.
Все залишиться так. Тільки це більше, ніж все.. Я хочу про це писати.
