Чому я постійно до тебе звертаюсь думками?
Чому серце просить вернутись у втрачену мить?
Хто скаже йому, що кохати не треба без тями,
У світі цьому, де натхнення зневір'ям струмить?
Так боляче знову ступати у вир епітафій,
Моїх, і без того, закритих від сонця склепінь.
Без тебе померло сказання в зорі перепалій,
Як жити віднині в галактиці хитросплетінь?
Стріла увійшла й почуття так неждано розквітло,
Загравши мелодію щастя акордами мрій.
Та сталось, як сталось: сховалося й згинуло світло,
І вітер поніс в’ялий смуток в безодні пустій.
Чому тебе бачу у снах, що мінливо приходять?
Чому кровоточить душа, полишаючи пульс?
Хто порухом долі забрав всю наснагу, мов подать,
Розп’явши кохання моє під навалою куль?
Так порожньо тиша озвалась із темряви ночі,
Ще й місяць глумливо і підло у небо пірнув.
Пройшли по канату розбиті години пророчі,
Заклавши між нами таку нездоланну стіну…
22:44, 25.03.2011 рік.
