Мій корабель не мав вітрил і щогли,
І плив в бурхливім океані ночі
Під співи вітру, хвиль бурхливих стогни,
Сполохи ліпилися в стан дівочий.
Перуна блискавки вже не лякали,
І гойдалка Девятої навали,
А ночі звично серце покривали,
Малюючи усе у чорні барви.
Раптом біль увійшла у третє око -
Циклопа Одисей позбавив сили,
Я тихо впав навколішки, спроквола,
І чакри майже всі мої зомліли.
Молитвою озвався я до Бога,
А Він: "Терпи! Розслабся та забудься!"
За серцем опинилася дорога,
І тільки є: думки настирно труться.
Я прийшов до тями. Синіють хвилі.
Птахи мерехтять білою піною.
І думка: "Болі стали такі милі...
Бо створені кармою безупинною".
30.11.1991
К.
КВ-1
