Осінь.
Одна з моїх улюблених пір року. Кожної осені, як за помахом чарівної палички, я знаходжу нове натхнення, але не цієї.
На жаль ця осінь запам*ятається мені лише глибокою порожнечею.
"Ця зустріч -була запланована на небесах"- так думав він.
"Ця зустріч, не була варта втраченого часу"- так думала вона.
Літо-осінь-зима-весна-і так приблизно 3 роки.
Різні халепи чекали на них: непорозуміння, зради, сварки, обіцянки, потім примирення. Та весь цей час він беріг єдину надію, бути разом з нею, кохати її. Він бачив в ній свою дружину, матір своїх синів і дочок. Але замість казки, кожного разу, він отримував пекло. Що слуговало причиною такої її поведінки, не знала навіть вона. Скоріш за все, вона просто боялася почуттів.
Він почав змінюватися, ставав більш сміливим, почав казати всю правду, рідше дзвонив, більше приділяв свого часу вже не їй, а друзям. І одного разу, в якийсь "дурний" момент, його кохання обірвалось, як касета, на якій закінчилася музика. Та в цей самий момент музика заграла в неї.
Він змінив касету, на іншу, легшу музику. Йому набрид той важкий рок, який вона йому влаштовувала всі ці роки. Тепер в нього грає-шансон, старий, легкий та знайомий зі шкільних років.
Вперше у житті вона відчула справжній страх втратити його, назавжди. Було запізно, йому набридли вічні обіцянки, не забравши жодної речі, він просто вийшов з її життя, залишивши лише щілину не прикритих дверей, щоб вона могла бачити, як він пішов, до іншої, зовсім не схожої.
Початок був не поганий, вона не пила і курити не починала, була вища за це. Замість цього, кидалася на шию кожного, хто хотів її приголубити. Їй було самотньо, душу рвало від пронизливого болю і жалю до самої себе, їй не було кому росказати про це, сама була винна і жалітися було б проявом самозакоханності, а вона була зовсім іншою. Вона була ладна покохати кого завгодно, аби забути його, та все то пекло, що колись пережив він, повернулось до неї бумерангом зі 100 кратною силою. Кожного дня проїжджаючи його станцію метро, вона вдивлялася в обличчя, в надії зустріти його. На всі свята та вихідні, музика грала, як гучніше, щоб не чути власних думок, навіть вчитись почала, аби не мати вільного часу. І все нічого, аби він не був так близько до неї, не спільні друзі, місця де проводили разом час, все повертало її туди.
Серце почало калатати, як ненормальне! Написав! Так це не вперше, але спілкування тривало близько двох годин, вона встигла розридатися, заспокоїтися, зненавидіти його та знову покохати. Колись він пообіцяв їй ніколи не втрачати надію та завжди боротись за їх кохання і не дивлячись на його теперішні чудові, спокійні стосунки, вона згадуючи про це, пообіцяла, на цей рас лише собі, змінитись і повернути хоча б його прихильність, а з нею і любов.
Колись вона викинула ключі від свого серця, щоб те, нікому не досталось. Тепер її завдання знайти потрібний ключ до його замкненого серця.
"Це кохання, не було варте таких нервів"- помилково вирішив він.
"Це кохання, варте щоб ради нього вилізти зі шкури"- вирішила вона.
ID:
407021
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.03.2013 20:49:31
© дата внесення змiн: 07.03.2013 20:56:37
автор: New Y@rk girl
Вкажіть причину вашої скарги
|
