Запускаю змію в її м"яке волосся,
цілуючи ніжно, майже натхненно-п"яно..
ти бездиханна лежиш чи то просто мені здалося,
але чому ти уперто мовчиш, кохана?...
Чому ти уперто не хочеш мене обіймати?
І холодом віє з твоЇх всевидющих долонь?
Ти, як завше, з схильністю до сумування..
Ти учора уже проспала й не розказуєш дивний сон.
Твої очі-озерці неждано покрила крига.
Так надворі ж весна! Ми чекали її разОм..
І чомусь, як пергамент (не шовк) відчуваю на дотик спину,
твою спину, кохана, наче пристань останню пташок..
