Остання крижина,все вужче й коротше
Виходжу,хоч вітер,кидається в очі
Набути щось цінне,чи втратити інше
Крізь місто шалене,неначе крізь тишу
Проходжу,минаю,сумую,радію
Скидаю бажання,викреслюю мрії
крізь вітер минаю,на тлі,непомітно
чомусь почуття,діють невідповідно
Усе починається знову і знову
Серце вистрибує набряк готовий
Очі зачеплені подих у пастці
Усмішка неначе на гумовій масці
І я вже не я і мене ту немає
Велика молекула діє й бажає
замовкніть отож недолугі потвори
все буде так треба а потім хоч морок.
