Ти не приніс мені каву в ліжко,
Не розтопив зашарілий лід,
Не відігрів мене, і в неволі
Не врятував від семи гріхів.
Та все ж твоя, до останніх речень,
Бачу тепло ,не моїх ,слідів
Крихко жевріє спонтанний вечір
Зібраний краплями з мокрих вій.
Ти розбудив у весни призріння
Сніг розтопив, та в серці зима.
В моїй душі лише груди каміння
Ти каменяр, та все ж - не мій шлях
Я немов скеля - пуста і холодна..
Голодна до тебе до сварок, до нас
І ти не повіриш на що вже я згодна
Для того щоб зблизити твій і мій час.
Я просто сьогодні «заб’ю» на світанок
Залишусь у ліжку чекатиму каву.
Мені остогидь вже від диких гулянок
Усе що потрібно – це твоя увага!
Наблизився вечір - по чашці, по чарці
Від чаю до кави, від кави до нас
І ти переводиш лише наші сварки
Застигнемо ж двоє, коли прийде час
Та нас не вкрадуть . Ми усі непотрібні
І наше життя це суцільний смітник
І гордість і хтивість ,сама жалюгідність
Але це життя до якого ти звик.
