А в нас весна,та пахнуть кучугури
Не тане лід і не зникає сніг
Чужа зима ні капельки не гріє
Й вона чужа уже сама собі.
Життя звело до сірого паркану
Холодна мідь в’їдається в кістки
А все тому, що їй занадто рано
Перед життям прийшлось відповісти
Вона красуня – довгі темні коси
Великі очі ,сіро-голубі ,
осина талія, немов умита в роси ,
тоді за що їй довелось піти?
Було все так, нестерпно пхався місяць
Уже темніло, квітнули зірки,
Чудовий вечір, та здавалось пізно
Вона від подруги взялась додому йти.
Холодний вітер скомкував волосся
Гучні розмови і їдкі смішки
Доносились із вулиці навпроти
По тій, якій їй довелось іти.
Підбігли хлопці: «О, привіт красуне,
Давай по каві, може щось міцне?»
В руках жевріли в них смалкі сигари
Пекучий дим травив її думки.
Вона ласкаво видала-«не треба.
Спасибі хлопці, та пора іти».
Її відмову сприйняли лукаво.
Один удар, та стали волокти.
Побиті руки за просту відмову
Запухлі очі від пекучих сліз.
Їй тільки двадцять, та життя поволі
Від неї геть збирається піти.
Награвшись вдоволь кинули сердито
Її під мідний ,прогнутий паркан.
Вона не плаче,ні.Її убито.
Примхлива смерть нажала на стоп-кадр.