Зайві клопоти залишу
І сховаюся на дачі,
І, занурений у тишу,
Позабуду всі невдачі.
Понатикаю насіння
Якихось трав, навіть квітів,
Дійсно здихаюсь несіння
Тягаря всіх непривітів.
Буду з братом розмовляти
Про поезію крилату,
Нас прикрасять дачні шати,
Наллю чарку собі, брату.
Потім буде чашка кави,
Сон із різним снорвідінням -
Світ, в якому кожний геній
І немає животіння.
Сонце вранці посміхнеться
У моє одне віконце.
Не хапає біллю серце!
А повітря немов сонце!
Мало треба так для щастя!
Та обов'язок покличе:
Працювати треба краще -
Праця сім'ї щастя зиче!
15.04.2013
К.
