Мы все из тех, кто наступал…
Пісня про граблі(з елементами суржика)
Ми ні пани, ні козаки – пропаща доля
з чужої легкої руки. Нащо нам воля?
Свою історію вчимо – аж дві сторінки.
Хреститись вмієм, б’єм чолом і п’єм горілку.
Ми миролюбні, як слони, і нам байдуже,
що поганяють нас пани – свої й не дуже.
Ми терпимо та й терпимо, та будьте певні,
з кишені здачу віддамо у повній жмені.
Терпіння в нас пройде само. Це просто звичка.
Своєї мови не вчимо, в нас є сусідська.
І наші диво-солов’ї – всі патріоти.
Вже заселили всі гаї на схід Європи.
Драматизуємо шедеври в них на сцені.
Бо Україна ще не вмерла, будьте певні.
Ми вже і в гуморі вважай дійшли до ручки,
нам Довгоносиків давай та ще Сердючку.
Та й головаті ми мужі – у всьому перші,
як розкопають нас чужі, коли ми вмерші.
Бо ми такі, де не посій, то там і вродим.
А як наріжуть ковбаси, то й чорту вгодим.
А нам чи хліб, чи ковбаса, аби жувати.
Пообіцяють чудеса – підем стріляти.
Ви тільки дайте нам вождів, щоб їм служити,
то ми багатих і бомжів почнемо бити.
А підлих зрадників ідей комуністичних
ми розіпнемо, як людей, бо це нам звично.
За обіцянками підем – ясна холера.
Всіх отаманів переб’єм. Усі Бандери.
До комунізму вперто йдем, де все безплатне.
Все по дорозі розкрадем, долой приватне.
Ні голоду, ні Соловків не боїмося.
Союзу з чортом – поготів. Переб’ємося.
Ми ні пани, ні козаки – лукава доля.
Ми сало любимо, таки. На те і воля.
Загалом змістовно й іронічно дотепно. Дістало ж бо добряче!
Саме суржикуватість тут виправдана.
Тримаймось і будьмо таки собою, а не служивими ляльками в чужих руках.
