Я торкнуся тебе злегка,
Вже й за нами прийшла тепла осінь,
Я, мабуть, вже не буду така,
Як тоді тобі вперше здалося.
Я, мабуть, залишила навік
Твоє серце й твої чорні очі,
За плечима лишився наш рік,
Сповиває недоспані ночі.
Осінь криє тебе і мене,
Шах і мат - знов буденність і скука,
Я у простір кричу - все мине!
Й зігріваю схолоджені руки.
Осінь все поділила за нас,
Я, мабуть, вже не буду чекати,
В чашці з кавою піниться час,
І за вікнами килим строкатий.
Я по ньому ітиму перед...
Хоча, ні. Це занадто банально.
Осінь справжня. А ти - мій сюжет.
Швидкоплинний й багатостраждальний.