"...всякий, хто підносить себе, буде принижений,
а хто принижує себе - піднесеться..."
Іісус Христос
Удалий старт не сіє успіх,
А щастя маревом в очах
На півшляху у вікна впустить
Лукаву гордість, що, мов птах,
В оселю шурхне непомітно,
Пригрівшись в щирості грудей,
Та серце з ним у купі сліпне,
Бо птах той людяність краде,
Впускає холод він натомість,
І дзьобом глибоко в душі
Рубці лишає і судоми,
Де було світло - там сичі
В пітьмі розгублено-глибокій,
В куточку прощі і добра
Голодно смокчуть стиглі соки,
Де була щирість - там діра...
Та як ту дірку залатати? -
Не скаже розпач шкарубкий...
Невже шляхи всі - вглиб, у кратер,
Й безсила впевненість руки,
Що прагне, будь-що, йти на поміч
Й позбавить душу від блукань?
Душа ж від горя і від втоми
Перетворилась на вулкан,
От-от він, сповнений по вінця
ОбрАз і гордості, нарве,
І напис: "Прощавай!" на стінці
Між НИМИ холодністю вен
Серцям коханим передасться,
Невже хтось вирішив фінал?
НІ ! Все ж шукаю стежку щастя,
Хоч віри випито бокал...
Гарно! Але "Хоч віри випито бокал..." ніби заперечує пошуки щастя. Можливо -вже віри випито бокал?
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ні! саме в цьому місці ця фраза показує суперечливість обставин і думок, яка все ж переважує в сторону пошуків щастя, які ведуться всупереч всім зовнішнім обставинам і негараздам, такий собі енузіазм, позитив..