Іспанські діти
не граються -
іспанські
діти
на відкритому
просторі
закритого
іспанського
подвір’я.
Cкибка рівнини, що тягнеться
по вулиці жіночою сукнею
урізає риси обличчя
стомленого корабля,
трубач
ковтає
м’яч
із
залозами
облізлого заліза
все огорнуте чорним звуком,
від німоти закладає вуха:
шарм
за шаром
вуглекислого газу
рослини
пихкотять,
наче
невідомі підводні
створіння
в тобі, мій любий
друже,
не складаються
картини,
навіщо?!
Онде вони висять –
у стоковій системі неба
все
відсвічує
птах
забуття
жінка,
що йде поруч
палить
рукавами
сигарет
повітря,
вицвіли,
зацвіли,
одцвіли
уже
собаки
і їхні
кістки
забували,
забували
й забули
ключі
до іспанського
подвір’я,
загубились
в промінні
вогнів
й вогнищ
надскельних
засмерділись
й повбивали
горді
дерева
сердець
вибитих
давніше
і давніше
вбитих
всі метафори
зламали
тобі шию, друже,
тепер ти нагадуєш
перевернутого
кита,
кусай
бар’єр,
чіпляйсь
за перший
ліпший
мур,
ламай зуби:
ти
не мрець -
ти тканина мерця,
а захочеш ще
рівниною
гуляти
споглядай
на кишені,
там
сидить твій
брат
він сидітиме там
довше
ніж передбачено,
адже
це його внутрішня в’язниця,
адже це його внутрішній
інтоксикоз
і тут,
у цих
місцях,
де бувають
жінки
з шкірою,
яка тріскає
й ламає
голови твоїх черепних сардин
бувають
і чоловіки,
що виконують
бравий
холодний джаз,
що б ти не їв,
ти все повернеш
зі свого шлунку
назад,
адже
музику
цю
неможливо спинити,
пропускаючи
крізь себе
аритмічні малюнки
про безхребетних
братів
ти відчуєш,
що ти порожній
і порожнеча
ця тобі
до обличчя
клеїться
наче
квітка,
що втратила
всі пелюстки.
