Погода, часом, як дитя,
Буває вередлива,
Чорніє зранку неба стяг -
Прийшла червнева злива.
Ось подих вітру, мов мечем,
Порвав повітря тишу,
І нас, збіговисько нікчем,
Дощу на суд полишив.
Суддя нас поглядом обвів -
Ми, зграйка знавіснілих,
Угрузнувши в багно гріхів,
Під зливою трусились,
І не на жарт суддя був злим,
Дивився із-під лоба:
З очей-но блискавки, а грім
Був тріскотом суглобів.
Від цього грізного судді,
Розправи ми чекали, -
Нічим не змити тих слідів,
Що від гріхів зостались,
Та раптом хмари розійшлись,
І я побачив диво:
Всі ми, негідники колись, -
Очищені й красиві !
З небес-бо йшла вода свята
На голову, на груди,
І та божественна сльота
Звільнила нас від бруду,
Ті хмари, як мої гріхи,
З дощем земля ввібрала,
З душі хтось витягнув цвяхи,
Не давши на поталу...
Раптово так настав кінець
Історії, щасливий...
Під звук очищених сердець
Пройшла червнева злива.
Щось тебе на природу потягнуло
Читається вільно під кінець, а спочатку дуже багато дієслів, які тому читанню заважають. Старайся якомога менше їх римувати. А загалом на тверду п'ятірку тягне (не поорівнюючи з іншими твоїми поезіями)
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дієслово з дієсловом, наскільки я знаю,то є зло, але в мене там 1 раз дієслова римуються, чи не так?
Молодець що нагадав про погоду, у нас уже два дні хмари носить, а дощу нема, а мені до моєї депресії ще метеозалежність, руки й ноги крутить, по такій жарі у ковдру маю кутатись щоб не так сильно боліло. До речі, там у вірші...хм, не знала що ти такий грішний
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
всі ми, починаючи з Адама та Єви, грішні діти свого великого і доброго батька