в мене є час, щоб замислитися над сутністю буття.
в мене є час, щоб виспатися чи дописати нарешті курсову.
в мене з'явився час, адже думки про тебе за існуючих обставин — найбільше табу.
я можу зовсім нічого не робити і досягти дзену,
але тоді це вже буду не я, бо ченці не знають любові у людському сенсі.
що я без любові?
у ченців усі почуття зливаються в один потік
і пульсують, пульсують... як звук
у field recording'ових записах,
а мені потрібна любов як мелодія скрипки, як лезо ножа,
мені потрібна любов з ім'ям і голосом,
навіть якщо ми ніколи не говоритимемо.
в мене є час і я думаю, що піду за тобою геть усюди —
у газову камеру, у темний вузький провулок —
спрямую своє тіло на смерть за твоїм як літак у мертву петлю.
але я ніколи не зможу зробити крок назустріч,
тому що, meine liebe, немає ніякої зустрічі — ми вже разом.
любов це нібито твоє тіло зв'язане
мотузками. ти пручаєшся несвободі, біль вп'явся в свідомість,
коли насправді треба лиш заспокоїтися.
тиша народжує звук..
і тоді пошорхла поверхня губ стане надтонким льодом
по котрому навшпиньки має пройти усвідомлення
непотрібності слів.
тихо, як стаються всі закономірні речі.
ніжно, щоб збудити муркотливого звіра,
травневу грозу.