Все тихше й тихше у кімнаті,
Де Дух у істині лишивсь.
Як гірко сидячи у хаті
Штовхать народ, щоб не спізнивсь.
Куди іти, як всюди морок?
Туман надії може дасть?
Чи доживемо за літ сорок,
Коли нас поїда напасть?
Не та напасть, що світ губить,
Не та, що виїдає людські очі.
Пора, нам, друзі, світ будить
Та плани рухати лиш зодчі.
А ми, неначе ті примари,
Гаптуєм смутку сорочки.
Війни вивчаємо кошмари
Й від правди носимо очки.
Чогось спізнивсь народ, одначе,
Вертає в гідності русло.
А Україна мати плаче,
Бо щастя терном заросло.
Та все одно сьогодні, завтра,
Повернеться народ назад.
Запалиця у серці ватра
Й згадаєм ми той листопад.
А ватра ця, той листопад
Від революції річниця.
Народ хотів би ще назад,
Бо у душі любов жевриться.
Напасть душі – страшенне діло,
Не зневіряймося, народ!
Ступаймо лиш із Богом сміло,
Не біймося холодних вод!
06.04.04. Львів.
