* * *
Серпневі соняхи сміються сонячно.
Жаркого літечка я вже не жду.
Серденько гріється,
мажорно мріється.
Журливо-радісно в моїм саду.
Лапато-рясно так вродили яблука!
А я до осені святково йду.
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Таке ж, таке...
* * *
Вже перші соняхи
розпалюють багаття.
Отава мліє, звабно пахне сінокіс.
І хмарно, й сонячно.
Тож не дрімаймо, браття,
допоки котиться
прарідним шляхом віз.
Співаймо завчену.
Так менш помітна втома.
Хоч докоряє хтось,
що пісня не нова.
Хай коні – повагом,
не проминемо дому.
Довкруж – намиститься,
духмяниться трава...
Ні, не одні нам ще судилися жнива!
Здається, що тут рифмується кожне слово. Всього шість рядків, таких "мажорних", а звідки береться ця зажура, що напливає після прочитання? Така майстерна гра на контрастах, котрі випромінюють задуману Вами, чомусь сумну пісню.
