Жив на світі мудрець,
Розумний був той молодець,
А Божу мудрість не розумів,
Те, як Бог світ увесь створив.
Весь час запитував себе:
«Ну як це так? Чому? Невже?
І я не знатиму того..?».
Це довший час отак було.
І трапилось одного разу,
Не так все швидко, як я кажу,
Мудрець ішов берегом моря,
Побачив хлопчика там поряд.
Збаночком воду той носив,
Із моря і на землю лив.
Мудрець всміхнувся, запитав:
“А що ж ти робиш?” Він сказав:
«Я хочу вичерпати море!».
«О, ти не зробиш це ніколи!
Це діло хлопче залиши,
Ти бачиш скільки тут води?».
А хлопчик йому відповів,
Мудрець слова ті зрозумів:
«Ти Божу мудрість хочеш зрозуміти?
Тобі не вдасться це також зробити!».
І хлопчик зник. Це ангел був.
Мудрець здивований, збагнув.
І більше вже не міркував,
На незнання не нарікав.
І не зрівняти всіх нас розум
Із Всевишнім розумом, із Божим.
Після таких віршів завжди міняєтся обличчя, й справді народна мудрість, Вдячний за такі вірші! Нехай Вас Бог Благословить! Безупинної доброї творчості!
Небесна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
