Олександр ПЕЧОРА
В очах – стежина в споришах,
де я – маленька.
Й до мене радо поспіша
щаслива ненька.
Я ж – рученята в небеса –
неначе крила!..
Стежина та широкий шлях
мені відкрила.
У світ безмежний повела
ота стежина.
І підкорилась не одна
крута вершина.
Й хотів би ти, чи не хотів,
та суть не в тому –
стежина та з усіх світів
веде додому.
Багато в світі є чудес,
країв багатих.
Мені ж дорожча над усе
селянська хата.
Шляхів протоптано сповна.
Едему треба.
А та стежина лиш одна
веде до неба.
Дороги в світ – на шрамі-шрам…
Та душу тішить
ота стежина в споришах –
свята і грішна.
Вертає пам’ять в рідний двір,
де пахне м’ята.
Отут мене з усіх доріг
чекає мати.
О, скільки в світі різних лиць,
столиць багато,
та як же гріє і болить
прарідна хата!
Бринить на серці і щемить…
Крізь люту втому
з усіх світів хоча б на мить
лечу додому.
Дякую!.. Цікавий варіант. А останній куплет, виходить, потрібно співати двічі на дві різні мелодії? Це, мабуть, гарно. Чи добавляти текст?
До речі, в минулу суботу перед святковим концертом в Лубнах ми обговорили в мене в "Просвіті" з виконавицею цієї майбутньої пісні Оленою Білоконь в присутності композитора Олександра Житинського два варіанта її мелодій. Йшлося також і про пісню "Село під горою"... Телефонуйте.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Можна повторити двічі останню строфу, можна першу, можна додати строфу в розвиток теми. Це вже з виконавцем краще узгодити.
Вірю, що концерт в Лубнах буде якнайкращий. Аби хтось на відео записав.