Пиріг Л.А.«Було колись…»Видавництво «Світ успіху»Київ – 2013
Все частіше я читаю мемуарну літературу, і вона мені подобається – мабуть старію. Оповідь у формі записок від імені автора про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він був – це захоплива подорож в часі, це співпереживання чи проживання життя іншої людини.
І от днями я отримав безцінний дарунок. Член-кореспондент Національної академії наук України, академік Національної академії медичних наук України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Любомир Антонович Пиріг презентував мені свою книгу спогадів «Було колись…».
Зі шкільних літ Любомир Антонович вів щоденники, на матеріалі яких і було написано цю книгу.
Хлопчина з простої хліборобської сім’ї вже з малих років відчував своє покликання. Якась незбагненна містична сила вела його по життю, і вже тоді підказала, що ці щоденникові записи пригодяться, що відсвяткувавши свій 80-літній ювілей він напише книгу спогадів.
Я читаю ці мемуари з великим інтересом. Книга мені видається набагато захопливішою ніж, наприклад, романи класика літератури, кумира декількох поколінь Ернеста Хемінгуя. Наприклад, в напівбіографічних романах «Свято, яке завжди з тобою», «Фієста» герої тільки те і роблять, що ходять від однієї забігайлівки до іншої і «квасять» цілий день (коньяк, вино, абсент, шампанське, кава, лимонад, віскі, мартіні, пиво і геть невідомі мені ріоху, перно і фундатор). Не побачив в них (в романах) нічого для себе цінного.
Спогади Любомира Пирога ближчі мені для сприйняття і розуміння. Я знаходжу багато спільних рис в наших біографіях – теж був один в батьків, теж в дитинстві захоплювався колекціонуванням, теж довгий час вів щоденник, теж любив музику, кіно, книжки і записував свої враження про почуте, побачене, прочитане, теж вивчився на лікаря і все життя присвятив цій професії.
Але життєвий шлях Любомира Антоновича виявився набагато цікавішим, і являє собою безперервне сходження до професійних, наукових, творчих вершин. Він пройшов через воєнні лихоліття, сталінсько-КГБешні пастки, закінчив Львівський медичний інститут із відзнакою, працював практичним лікарем, навчався в аспірантурі, захистив кандидатську дисертацію, а згодом і докторську, був головним нефрологом МОЗ України, ініціював створення кафедри нефрології Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, яку він очолює й тепер, став академіком НАМН і член-кореспондентом НАН України. Є заслуженим діячем науки і техніки України, автором 540 наукових публікацій, цілої низки монографій, підручників, посібників, довідників і методичних рекомендацій, численних медико-публіцистичних і науково-популярних матеріалів. Був нагороджений Орденом князя Ярослава Мудрого, Почесною грамотою Верховної Ради України, лауреатом Державної премії в галузі науки й техніки. Любомир Пиріг палкий поборник української національної ідеї, відомий громадський діяч, став народним депутатом України першого скликання, очолював у Верховній Раді України підкомісію з питань збереження генофонду нації, ініціатором створення і президентом Всеукраїнського лікарського товариства, президентом Світової федерації українських лікарських товариств, головою медичної секції Товариства «Україна-Світ», заступником голови Українського міжнародного комітету з питань науки і культури при НАН України. Він є членом редколегій та редакційних рад численних медичних журналів і газет, «Енциклопедії сучасної України», двох спеціалізованих учених рад, Комісії з питань біоетики при Кабінеті Міністрів України.
Хіба це не запаморочлива висота!?
Та Любомир Пиріг не дистанціюється від звичайних рядових людей, просто, щиро і відверто в спогадах розповідає про свої дитячі пустощі, перше кохання, перші поцілунки, першу цигарку, першу чарку. Перед нами жива людина зі своїми сумнівами, переживаннями, психологічними кризами, професійними проблемами, життєвими негараздами.
Щоденник, якому Любомир Антонович сповідувався тривалий період допомагає точно відтворити деталі, що робить спогади яскравими і живими. Пейзажні замальовки, лаконічні, але дуже виразні, промовисті деталі побуту, влучні характеристики і портрети людей, імена і долі родичів, сусідів, друзів, вчителів, номери львівських трамвайних маршрутів, подорожні нотатки, назви книжок і кінофільмів, які чимось свого часу вразили, особливості виконання музичних творів класичного репертуару чи спектаклів, на яких бував.
Спогади в книзі описані не сухо і педантично, як часто буває в мемуаристиці, але й без надмірних художніх прикрашувань і вимислу, в книзі чимало посилань на суміжні документи і джерела. Егоцентричність та надмірна концентрація уваги автора на своїй особі також не превалює.
Звичайно, твір мемуарного жанру не може бути несуб’єктивним. В книзі «Було колись…» присутній характерний для мемуарів подвійний погляд автора на події, які він описує: так він сприймав їх колись, а ось такими,з урахуванням життєвого досвіду, громадської думки, ці події постали в його свідомості через роки, в момент творчої праці над мемуарами.
В презентованій мені книзі автор Любомир Пиріг зробив дарчий напис:
«Шановному Вікторові Охріменку, колезі за фахом, з щирим побажанням поруч з успіхами на ниві професійної діяльності, не занедбувати свій творчо-літературний талант!»
Я сповнений гордості. Такі слова великої Людини, справжнього інтелігента, українського патріота, мудрого вченого окрилюють.
Переконаний, що славний син українського народу Любомир Антонович Пиріг ще напише чимало цікавого в інших жанрах мемуарної, а може і художньої літератури – нариси, есе, літературні портрети, документальні повісті, а може й романи.
Як зберігся на довгі роки жовтий листок з цвинтарного клена між сторінками юнацького щоденника, так збережуться у нашій пам’яті добрі справи і гарні книги справжнього українського інтелігента Любомира Антоновича Пирога.
19.09.13
Дякую, любий пане Вікторе, за цікавий огляд книги шановного пана Пирога. Справді зацікавили. Трапиться де ця книга - обов'язково візьму.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Валентине, за відгук! Любомир Пиріг - надзвичайний вчений і справжня Людина(з великої літери). При його статусі він простий, не чванливий, відкритий, не байдужий.
Дякую, Вікторе! Попри інші таланти маєте іще один - критика.Любомир Антонович радить "не занедбувати свій творчо-літературний талант!" і це дуже правильно! У вас це виходить легко і ненав'язливо.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вдячний Вам, пані Тамаро!
Коли виснажуєшся в одному виді діяльності, тоді черпаєш сили в іншому.
Можливо, це аматорство і дилетанство, та так вже виходить.
Гарна рецензія. Такі талановиті невтомні люди дійсно заслуговують, щоб про них писали. Цікава і різнобічна особистість, гарний приклад для всіх нас.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, пані Наталочко!
Жаль, що талановиті люди не можуть вплинути на життя країни. Пану Любомиру у Верховній раді може раза 3-4 вдалося виступити.
Кожна людина, за моїм переконанням, має якісь таланти. У когось їх більше, у когось їх менше. Господь роздає таланти у міру того, скільки людина може їх використати.
В черговий раз ви, пане Вікторе, відкрилися для мене з іще однієї, незвіданої сторони. Те, що ви талановита людина, я знала. Те, що ви лікар, пишете вірші, музику, оповідання - я теж знала. А ось тепер дізналася, що ви не лише уважний читач, але й умієте своїми роздумами про прочитаний твір заохотити до читання, спонукати до відкриття новий горизонтів. З недавніх пір теж віддаю перевагу мемуарній літературі.
мабуть старію
Дякую за нарис. Пізнавально!
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячний Вам, пані Наталю, за такий добрий і щедрий відгук! Дуже мені приємно!
Пан Любомир надзвичайна людина! Колись йому сподобалась якась моя стаття в газеті, і він знайшов можливість через редакцію вийти на мене, підтримати добрим словом. З того часу вже майже 10 років переписуємось. Академік з простим сільським лікарем!
Дякую ще раз!
Мемуари - складний жанр. Тож коли вони ще й цікаві, значить, автор дійсно гарно пише.
Спасибі, пане Сергію!
