Гора найвища
Мов тисячі смертей
І як одна любов до смерті
Чи перелізу через неї
А чи душа моя перелитить
Через її груди
Повні молока білого-білого
Що його пьють світанки
І лижуть гірські козенята
Десь там у її відкритих судинах
Перетікають річки
Повні моєї совісті
З розумними очима
Чи перескочу через їх гуркіт
Чи переплину крізь стада
Холодних гострих риб
Що ранять думки
Аж до крові
Ось лізу то лечу
А то й пірнаю
Бракує сили
Й падаю, й тону
І в цьому так кремезному падінні
Свій зір керую до гори
Чи може вгору
Там десь на краю мого зору
Моєї віри, волі та вмирання
Хтось відкриває світло
На горі
