Твоя Наталка Боюся копій чужого почерку
І знов бездарність мене ґвалтує.
Повна відсутність екзистенційності.
Депресія вголос нахабно диктує
Рядки без сенсу і емоційності.
Усі ключі вчергове ламаються,
В засос ціловані замками ржавими.
Немає сили якось триматися.
Нулі на волі осіли траблами.
В аптеці жадно пакуюсь ліками.
Жаль, не лікують вони апатію -
Стан, коли лінь заважає кліпати
Й боротись щиро за демократію.
У крові зашкалює рівень відчаю.
Закинула все у сто двадцять п’яте.
Так й не навчилася бути іншою…
Совість вночі кусає за п'яти.
Ні, не навчилась писати - прочерки…
Знаю, поетом мені не бути.
Боюся копій чужого почерку -
Страшно збиватися із маршруту.
Анатолій Куліш"Попала"
(Пародія)
Мої думки знов мене гвалтують
Пре почуття екзистенційності.
Уже депересія не лютує.
Зате із надлишком емоційності.
Як пояснити моєму милому,
Що вже була вона трохи ржавая.
А трабли й батли будуть незмінними -
Стоїть авто його геть серед ставу.
І я в аптеці пакуюсь ліками,
Мо' є такі що дають апатію?
Лишилось просто - очима кліпати,
Ждать тиранії, не демократії.
У голові кипить маса відчаю,
З'явилась версія сто двадцять п'ята.
Чому зі мною це, а не з іншою?
А совість мовчки гризе за п'яти...
Так і не вивчила всіх тих правил
Тож як в житті мені цьому бути ,
Більш ні за яких уже обставин
Не скорочу я свої маршрути....