І знову зранку дощ,
Вже котрий день.
Все навкруги осінніми
Сльозами заливає.
Свинцеве хмарне небо
На землю смуток посилає.
Шляхетна пані осінь
І гордо й величаво, і надто
Впевнено свій хід взяла.
Ні в кого ради не спитала,
Сама собі дозволила
І жовтим, і червоним листопадом
По парках і по вулицях вдоволена
І всміхнена пішла.
Ій байдуже, що дощ рясний
Змиває всю красу, що літо дарувало.
Ій байдуже, що літечко зовсім зникає.
Вона свою красу і ціну собі знає.
Не журиться з того, що лист
З дерева облітає.
І з цього листя мідного і золотого
Уміло осінь килим свій сплітає
Та кидає під ноги.
І можна милуватись ним,
Ніби шовковий шурхіт відчувати,
Такого килима ніколи і ні в кого
Не буває.
Належить осені єдиній він.
Дарунків в осені багато,
Щедро з ними ділиться вона.
Красуня осінь все віддати поспішає,
Бо знає не надовго на цій землі
Залишиться її краса.