З вузьких стежок складаються дороги,
прокладені блаженним у імлі,
а для трудящих – прямо по землі,
де всі спішили, аж підбились ноги,
щоб від роботи мати мозолі.
Пішли вперед всі піонери людства,
щоб залишити на землі сліди
на всіх прямих дорогах братолюбства.
На всіх кривих чекає самогубство –
армагедон суспільної біди.
Ідемо разом, поки всі окремо
не будемо вже застувати дню.
І всі незвані й обрані несемо
нечитаного повний оберемок
на капище жертовного вогню.
І кожен буде мати по заслузі.
І щось густоволосе у СБ
на глум бритоголовому катюзі
накреслить у майбутньому союзі
для всіх в клітинку небо голубе.
Ото ж, чого колошкати буденність?
Живи собі, як мріялось колись,
і думай, що придумали писемність,
аби ніхто на старість не журивсь.
Приходять вірші? Це твої скрижалі
по сірості розплесканих чорнил,
і в цій калюжі відпливай все далі
на човнику без весел і вітрил.
Малюй словами втрачене й забуте,
що ледве мріє в синій далині.
На небесах ми десь повинні бути,
якщо земля сказала твердо, – ні.
Оце да... Браво!!!
