Наодинці з тобою? Собою? Нами?
Пролітає життя, наче камінь крізь мрії, страх.
Вже давно не чекає ніхто телеграми,
Вже давно не лунає та безтурботність в очах.
Дні міняються поміж вокзалів й німих автостопів
Двадцять? Тридцять? А далі ? Мабуть,зима.
І літають молекули радості, міняючи напрям кроків
А вона… Як завжди чужа. Або ще не чужа.
Поміж вічних перонів, квитків та трамвайних колій
Все пропахло віршами й димом від згублених слів
Не шукаючи віри, не шукаючи мовчазної рими
Затихає вогонь від вже прожитих кимось днів.
