БІЛІ ЯНГОЛЯТА
Вона виходила зі старенького, пошарпаного, цегляного будинку, фасад якого вкривали довгі, жахливі тріщини, схожі на страшні шрами, які залишають на згадку мешканцям міст або байдужа та дуже корумпована влада або жорстока війна. Вона нікуди не поспішала, йшла дуже повільно, опираючись на милицю. Одягнена вана була у пошарпане пальто світло-сірого кольору, старенькі чоботи та хустину, колір якої встановити було вже неможливо. З під хустини виглядали ріденькі кучері сивого волосся. Підійшовши до мармурових сходів ресторану вона зупинялася і починала уважно роздивлятися себе в дзеркальній поверхні металевої колони. Закінчивши свій не дуже прискіпливий огляд вона опиралася на милицю і стояла так майже не рухаючись. До ресторану під’їжджали дорогі машини, з них виходили поважні люди, які були змушені проходити зовсім поряд біля неї. Іноді хтось з них вкладав у холодні долоні худої бабусі якісь невеликі гроші. Вона дякувала своєму благодійнику, а той, задоволений собою, записував на свій рахунок виконання доброї справи і йшов щасливий обідати в дорогий ресторан. Біля ресторану вона стояла години три, а потім йшла в магазин. В магазині вона купувала хліб, молоко і ще щось смачненьке, якщо вистачало грошей. Потім вона йшла на невеличку площу. Там її вже чекали галасливі білі янголята, так вона називала білих голубів. Поклавши свій пакунок на дерев’яну лаву вона діставала з нього нарізаний хліб, ламала та ділила його на невеличкі шматочки і починала годувати своїх янголят. Один білий голуб самий хоробрий з усіх, сідав на її посічені зморшками долоні і отримував їжу першим. Вона його іноді гладила, тоді голуб кумедно вклонявся їй і починав оповідати на своїй голуб’ячій мові про своє життя. Вона його уважно слухала і ніколи не перебивала. В такі хвилини здавалося, що вона розуміє все, що їй розповідає той білий красень. І тільки в кінці вечері вона, як завжди, просила його: “Забери мене, коли прийде мій час.” Голуб шанобливо вклонявся їй декілька разів і злітав у величне, блакитне небо.
Одного дня до будинку в якому жила стара приїхала машина швидкої допомоги. З неї швидко вийшли двоє людей у білих халатах. Вони відчинили двері будинку і зникли за ними. Через деякий час один з них повернувся до машинами за ношами. Потім вони винесли ноші з будинку. На ношах лежала стара, вона була накрита білим простирадлом. Її обличчя не було видно і тільки руки посічені зморшками були відкриті. В цей час з неба тихо спустилися білі голуби, вони підлетіли до старої, покружляли над нею і підхопивши її змучену душу злетіли у височінь.