Вже тисяча плюс четверть ще століття -
Пройшла річниця хрещення Русі.
Хтось скаже: "Стали в кращім жити світі
Прамами наші і прататусі."
Потужний супер-стрижень - духовенство,
Ви скажете, принесло Благодать,
Єпископи для нас долали версти
З країв заморських - дух наш об'єднать.
Язичником до цього був наш пращур,
Сказали: "Він, по суті, був вандал!",
А віра християнська, звісно, краще,
Ніж те, чим хижий пращур наш страждав.
Він, темний кровопийця, мусив жерти
Братів молодших, буцімто, - тварин,
Приносив їх тіла безжально в жертву,
В угоду тим божкам, що сам створив.
І ось явився влади самодержець,
Щоб згуртувати "дикі" племена,
Він, начебто, забив князівством стержень,
І диво: дикунів тих об'єднав!
Ще вчора - розпорядником-лакеєм...
Ти ба?! - Вже князь із посохом в руці!
Лукаву він підтримав-бо ідею
Таємного агента від жерців:
Очолили князі війська-дружини,
Щоб родових посунути старшин,
З тих пір - війна за владу без упину,
Добробут би прийшов хоч на аршин...
Взамін лиш міжусобиці й податки,
А жрець верховний тішиться собі.
Народе! Ти, що квітнув у достатку,
Тепер - кріпак, життя твоє в журбі.
Тебе поработив Константинополь, -
Духовності колиска - свій указ
Він видав про кріпацтво, мов окропом
Обдало християнство кріпака.
Привів колись чужинців Володимир,
Щоб владу укріпить чрез них свою,
Єпископи без шуму і без диму
Осіли у слов'янському краю.
Обжилися церковні феодали
На Руській, вчора вільній ще, землі:
Третину-бо під себе підібгали,
Побори встановивши чималі.
Нестерпними ката́ми для народу
Вже стали і князі, і їх церкви,
Не дивно: В Чингисханові походи
Не взяли люди списи й корогви.
Підтримували в масах-бо монголів,
Все ж виявилась мудрою орда:
Вогнем гармат і порохом пістолів
На знать упала кара їх тверда.
Радів народ: не ворог! - визволитель
З далекої Монголії степів
Прийшов тоді, щоб кривдника побити,
Від котрого знущання він терпів.
До слова, наші пращури далекі
Язичниками, дійсно, все ж були,
Та наглі і брехливі то наклепи,
Що віра їх - немов кривавий млин.
Не вірте брехунам! В обличчя плюньте!
Не здатен той на вбивство, хто Любов
Ще істинну плекав, ще не забуту,
І знав ще не з догматів, хто є Бог!
Він чув його з творінь прекрасно-вічних,
І мудрість по його пізнав плодам,
Зв'язок тримав із Всесвітом космічний,
Не було місця в серці холодам.
То ж як тепер назвати ту річницю,
Що князя восхваляє, шле вірші?
І як така духовність вам, що ницість
За догмами приховує в душі?
осінь 2013 р.
ID:
472325
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 13.01.2014 22:42:59
© дата внесення змiн: 13.01.2014 22:42:59
автор: Олександр Обрій
Вкажіть причину вашої скарги
|
дякую величезне, заходьте неодмінно ще! 
