Муза до нього приходила рідко, в середньому раз в місяць, як зарплата, якої зазвичай не вистачає, і приходиться брати в борг. Чудово що в будинку навпроти є генделик в де завжди запишуть на хрестик, 150 грам натхнення, і так до наступної зарплати.
Вона приходила раз в місяць... Не телефонуючи, не стукаючи у двері, а просто так завалювалася у мій будинок, з собою приносила пачку цигарок, іноді, пляшку горілки – дивна. Сама не пила, а я хмілів буквально від першої чарки.
Потім ми шалено кохатись... Вона завжди була зверху, навіть коли я пробував змінити траекторію руху силою. Цікаво, чи отримує вона задоволення керуючи мною? Напевно так, адже хитра посмішка і спокусливий погляд видавали її, і паралельно залишали мене обеззброєним...
І ось цей останній дотик безмежно палкого натхнення...
І все...
Закінчив...
Розвернувся лицем до стіни...
Заснув...
6.00 я прокинувся не від тихого шепоту її губ, а від пронизливого сигналу будильника.
Оглянувся...
Її вже не було...
На простирадлі залишився лиш вірш...
Чекатиму наступної зарплати...
