Вулице безкінечно чорна,
скільки мені ще бігти тобою,
котра з твоїх служниць мене горне
і хто з вояків заряджає зброю?
Звідки береться чіпке коріння
й нащо вплітається в ноги хижо?
Ти вполювала стількох невинних,
хоч би дізналася, хто з них вижив.
Фарба чорнильна слизька і свіжа
густо розмазана тротуаром,
нібито на ковзанах чи лижах
я проминаю закриті бари,
тихі кафе і пусті крамниці,
й знову і знову себе питаю:
що мені вдома вночі не спиться?
Хто мене випхав до цього краю?
Страх перекочуючи в кишенях,
стиснута міцно в вечірніх жорнах,
трохи звикаю до ролі мішені
вулиці безкінечно чорної.