Так боюсь я в цім світі розтанути,
Мов сніжинка на долі вустах,
Лазурових небес недоглянути,
Недомріяти дива у снах,
Недопити медових світанків,
Недогрітись рум'янцю вогнем,
Солов'я недочути на ганку,
За Вкраїною втратити щем.
Так боюся, що сили не вистачить,
Щоб добро просівати в серцях,
Щоби віршами душі очистити,
Щоб відкрились для всіх небеса...
Лютий страх помертвілими пальцями
Мені горло преміцно стиснув,
Мов бджолиними колеться жальцями,
Хоче душу мою на засув.
Та не звикла коритись нікому я,
Божій волі хіба та батькам,
Бо душа моя вийшла із полум'я,
Не згасити його ворогам.
Тож відступить хай страх переможений,
В когось іншого кігті впива.
Струни долі коли розтривожені,
Залікують їх тільки слова.
Тільки слово, пером загартоване,
Зніме аспідну з серця печаль,
А страху арештантів знедолених
Заховає туману вуаль.
Я до Господа руки протягую,
Щоб мої освятив він слова...
Хай проходять століття ватагою,
В цих рядках буду вічно жива.
Так. 
))
