Я пишу тобі сотні літ,
Доки небо світанком тішиться,
Доки кров досягає ланіт,
Твого тихого раю грішниця.
Ти до себе мене візьми,
Заварю тобі чаю із м’яти,
Замість ковдри укрию крильми,
Щоб було тобі солодко спати.
Я напою твою пам’ять словом,
Чистим словом, без домішок хмелю,
І тікатиму завжди раптово,
Щоби ти не звикав до мене.
Нам з тобою не вічність писана,
А лиш клаптики часу – миті.
Капелюха сапфірного крисами
Ми під небом цим оповиті.
Знай, для мене ти просто клієнт,
І якщо хочеш правду-мати:
Ні за що б не обрала тебе,
Якби музи могли обирати.
Та, як кажуть, що є, те є,
Вже добуду цей термін з тобою.
Що призначено буде моє,
Я візьму його так, без бою.
Лиш не будь же такий, як всі,
Не захоплюйся мною надто.
Покляла́сь я на райській росі,
Що ніколи не буду кохати.
Прийде час – ти мене відпусти
З легким серцем і чистим духом.
Доки міряє сонце світи,
Будеш ти моїм кращим другом…
P.S. твоя муза.
