Сльоза пекуча пропече подушку,
І біль шалений зробить сивину –
А ти на світ поглянь крізь голки вушко,
А ти знайди лише свою вину.
Ти не шукай поганого навколо,
Лише в собі погане розчави,
Хоча б від того стало тебе мало,
Хоча б ти став ще нижчим від трави.
Коли ж сльоза скрапне в шаленім болі,
А день новий насипле в чуба солі –
То і такий ти день благослови.
І навіть в мить, коли, здається, горе
Тебе заллє немов безкрає море,
Ти не тони – пливи, пливи, пливи...
