Давлять стіни з усіх боків,
Немає чим дихать.
По кімнаті глухі кроки...
Годинник б'є стиха.
Вийду краще на подвір'я,
Під черешню стану,
Помилуюсь на сузір'я,
У роздуми кану.
Шостий рік ходжу безпечно
По гострому лезу,
Ранить серце безконечно,
Собі не належу...
Гостре слово, ядовите
Боляче кусає,
Вміє серце роз'ятрити
Так... аж навпіл крає.
Уста ніжні, а слова...
Неначе удари.
Де батіг оцей хова?
Сам шукаєш чвари...
Сам будуєш огорожу.
А я в неї б'юся...
Довго так, повір, не зможу,
Колись відвернуся...
А ти любиш. Знаю, любиш...
То прошу: не муч!
Ти мою любов погубиш
Колись власноруч...
Тож давай, поки не пізно,
Будем все міняти.
Не злитися двом нарізно,
Не просто мовчати!
Бо мовчання - лютий ворог
Сімейного блага.
В мить усе зітре на порох...
Наш друг - це повага.
Наш друг - розуміння...
А ще - наше ложе.
Й багато терпіння...
Воно допоможе...
Я дивлюся в небо темне,
Про сім'ю міркую.
Бо вона - щось сокровенне...
Так тебе бракує...
Навіть зараз відчуваю:
Знов тобі пробачу.
Свої очі закриваю,
В мріях... твої бачу.
2.03.14.
В коханні мусиш пробачати, бо інакше воно довго не проживе. 
