стогони.
вигини.
пагони тіла
зі стиглими
вишнями сосків..
стиха
схлипуєш
мила,
ти стала витвором
мистецтва.
і я вкриваю тебе ковдрою цілунків,
викраїною
з тканини
мого серця,
як скульптор ще свіжу скульптуру.
куримо,
мовчимо.
мовчимо і куримо.
я ще пам'ятаю як ти йшла за моїм потягом
протягом
кількох хвилин.
мабуть, ти йшла і потім,
але я вже не бачила.
їхати треба натще,
щоб не підтошнювало від солодкості
прощальних обіймів..
вчора я стояла біля вікна,
так кортіло витерти помаду шторою!
я себе переборювала..
так кортіло разламати усі меблі!
греблі
поміж ріками дотиків,
граблі
на яких ми танцювали
танго білої троянди
увесь цей тиждень.
мені не було б соромно,
мені було б боляче
від шипів на стегнах,
а тобі сумно від вигляду
понівеченої домівки
і помади кольору крови,
кольору близькості,
кольору розкушеної навпіл
стікаючої соком
вишні.
