Ти співай, наче мантру до неї, нічну колискову,
Вмостивши під голову теплу, м’якеньку подушку,
Так, щоб ніхто, окрім стін, не почув твою мову,
В обійми горни, як дитя загортають в пелюшки.
Співай своїм голосом пошепки, хрипло і тихо,
Про дощ, що вмиває старенькі берези й тополі,
Про хвилі морської прибій, що доноситься ехом,
Про скошені трави, що виросли в дикому полі.
Про смак молока на тоненьких медових вустах,
І запах жасмину, що вп’явся в її бліду шкіру,
Про змій, що росли у волоссі, волошки в очах,
Про шрами, що стали натільним її сувеніром.
І повірить вона у слова, як набожні в молитви,
В солодку мов мед, і тиху, як в риби промову,
І вийде роса поміж вій, мов кров після бритви,
Бо на ніч, в дитинстві, ніхто не співав колискову…
́́́́
ID:
584400
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 30.05.2015 00:52:58
© дата внесення змiн: 30.05.2015 00:52:58
автор: Юлія Похолюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
