«Оберемок трави з написом:
«Будь-яка плоть – трава…»
(Григорій Сковорода)
Судного дня
Попрошу косарів нескінченного поля
Нести книгу
Важку, як чавунний міст
Між двома снами алхіміка
У своїй торбі латаній.
Судного дня
Візьму з собою парасольку
Замість іграшкового паровозика
Напишу на її чорному куполі
Круглими кривими літерами:
«Рівнина Брега».
Судного дня
Нагадаю кожному
У цій юрбі чи то черзі,
Що Небо – це сувій пергаменту,
Де зірками замість літер написано
Сумну, але цікаву історію
Про співака-лірника,
Що пісню придумав
Під назвою «Ойкумена»,
Що співав про квіти кульбаби,
Кожна з яких сонечко
У своєму Всесвіті полудня.
Подарую отому лірнику
Великого та круглого годинника,
Бо кому потрібен він
Коли сам час довершився…
О судний День, чекаєш, не чекаєш,
Він прийде й скаже, як прожив життя.
Зарані встигнути сказати: "КАЮСЬ"
За дні і миті, що ввійшли в шиття...
Дякую за чудовий вірш - написаний нашим дорогим Шоном Маклехом, в хвилину, для того виділену йому Богом...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Небо - це сувій пергаменту і на ньому зірками написано...а ще латана торба в день судного дня, як душа -ница і гола перед Господом нашим Творцем...а ще лірник із піснею "Ойкумена" на вустах...а ще мить довершеного часу... а ще...я плачу, талановитий і загадковий Шоне, вклоняюся Вашій мудрості...Дякую за вірші.
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за душевний відгук і розуміння моїх сумних творів....
Цікавий твір. Так-так, теж пишу кривим почерком, тому і мене не завжди розуміють, а деколи узагалі в точності навпаки. Знаю, як це боляче. Дякую за вірш, дуже емоційно. Ви, мабуть справжній романтик, якщо споглядаєте зірки, мені ж вистачає тільки централізованого холодного сонячного випромінювання, тому і ходжу голодна, чорна і бліда, як смерть, але і вона не вічна.
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00