Мій гордий нарцисе, володарю рим і метафор!
У дзеркалі віршів любов ти неволиш пером.
А душі стікають у твій позолочений фарфор.
І дзвінко сміється, пускаючи стріли, Ерот.
Твій погляд лукавий собі ж задивився у вічі.
Поглянь же на небо – там потяги юності мчать,
Там нудиться в черзі чиясь нерозгадана вічність,
Щоб стати твоєю, спинивши розхристаний час.
У тебе у ліжку дрімають покинуті музи,
А ти все мандруєш країнами дивних ідей.
Ти ситий життям, та шукаєш засушений кусень.
Бо пишна самотність людину не втішить ніде.
Цікаво, свіжо і насичено
Нарцисизм під лупою, - це травма, як на мене, внаслідок любові , яка була не сприйнята тими, кому спрямована.. Такий собі рикошет, повернення на того, хто був готовий на щедрість.
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталю! Так, усьому є своє пояснення. Тож і самозакоханих людей слід не засуджувати, а пожаліти.
Ліліє, я весь час дивуюся Вашому таланту, енциклопедичності знань, глибокому психологізму.
Розумію - природний дар. Якщо можна, повідомте Вашу освіту і характер роботи. Чи пов’язано це з поетичною творчістю?
Не сприйміть за нахабство, просто я дуже люблю Вашу поезію.
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
За освітою я юрист. Працювала і по професії, і ні. А література - це просто моє життя.
Дуже Вам дякую!