В душі забилась ностальгія,
Читаючи колишнього листа,
А з диска грає ніжна елегія,
Така спокійна, але непроста.
І так враз захотілось відповíсти,
Ледь стримуючи сльози на очах,
Про те, як в самоті нестримно жити,
Усюди переборюючи страх.
Як хочеться летіти каменем униз,
Не маючи ні крил, ні парашута,
Для мене ця подія не каприз,
Бо хочеться з тобою лиш побути.
Як всі сади навколо заніміли,
Коли сказала ти мені: «Прощай!»,
Душа моя давно вже відболіла,
Ти в спогадах лишилась, так і знай.
В моїм житті нема ніяких змін,
Хоч ти могла б життя моє змінити,
І я блаженний, свого краю син,
Де душу ваблять тільки вíрші й квіти.
Пишу листа, але не відішлю,
Я й так без того безліч раз грішу,
Я оповім про довгу путь свою,
А головного так й не напишу…
І як би час моє життя не кривдив,
Цей лист не змінить доленьку мою,
Лиш в голові запишеться постскриптум,
Про те, що я іще тебе люблю.
29. 01. 2012
