Поправляв сивовусий козак оберіг над дверима,
Дивилась на нього й обряд той маленька дитина:
«Діду, навіщо нам підкова та треба одна без коня?» –
Дивилось, посміхалось, питало маленьке дитя.
Повернувся старий козак і теж посміхнувся до неї:
«Ти таке балакуче, все тобі так цікаво – віддам у спудеї!
Та й не знаю, як навчать тебе там – така настала пора…
Це не просто підкова, а знак: йому рід – стара давнина.
Цей двозуб ще за часів Святослава воїн носив на щиті:
Оберіг це воїна, оберіг Святослава й оберіг для Русі.
Але все ж він такий старий, як і світ язичницький воїнів,
Оберіг це вікінгів, оберіг хазарів, оберіг й інших поганів.
Оберіг цей для будь-кого – символ взагалі просто вдачі,
Охорони від зла, що збереже добрі душі й серця гарячі,
Дозволить зрости новому життю, явити нову мрію світлу,
Закривши паросток, що не окріпнув, від буреломного вітру.
За Володимира він тризубом став, бо за часів нових
Являється й нова правда у світ, до Яв – світу живих,
Та із Нав – світу мертвих, всяк парость своє веде коріння,
З нього висмоктуючи давню Прав – і мудрість, і вміння.
За Ярослава, сина його, парость преславно так розквітала,
Та одцвіло буйне літо, посуха прийшла і квітка зів’яла…
А для чого підкову-оберіг я вішаю, спитав мене ти?
Бо я вірю, нова правда, новий цвіт ось-ось має зійти…»
31 липня 2014 р.
