Як я й казав, літо пролетить непомітно. Точніше, мабуть, можна сміливо сказати - вже пролетіло. Із життям чи тим, що ми називаємо "життям" трапиться те ж саме. Потім, геть пізніше цього часу, кожен думатиме лише одне - я змарнував своє життя, бо витрачав свій час зовсім не на те, що заслуговувало моєї уваги. Це скаже кожен. Кожен із нас. Але тоді вже буде пізно, буде надто пізно щоб щось зробити. Поїзд вже зійде із колії і піде під відкіс. А ми - його пасажири - просто будемо спостерігати за цією катастрофою не маючи якнайменшої змоги вплинути. Не зможемо врятувати навіть тих, хто для нас найдорожчий. Будемо просто спостерігати. Спостерігати за тим, як наше існування перетворюється на попіл і осідає у наших легенях незробленими вдихами на повні груди.
І у кожному сні нам снитиметься
недосаджене дерево
недобудований дім
не вирощений син чи донька
не відчуті у долонях
їх долоньки
і не прикликані до них
таких беззахисних і сонних
сни
17.08.2014р. [20:36>
