Так швидко проминуло літо,
Ніби його і не було.
Вже не зберу я ті пов’ялі квіти,
У степу з дитинства знайомому.
Вже птахи відлітають у далі.
Жаль, що я не можу з ними.
Люди... Вони ж не літають,
Та домівку не можуть покинути.
Вже стукає у вікно нам осінь.
Листопадом з пожовклим листям.
Я не жалкую зовсім,
Я зустрічаю її урочисто.
Це буде моя осінь!
Прохолодний вітер мені про це шепоче.
Вже час діставати теплу постіль,
Подумати про себе, про дівоче.
Не забути про кохання.
Про те, що чекаю.
Думати про його існування,
І як він без мене...Кохаю.
20.08.2014
