Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Галина_Литовченко: ПЕРЕДНОВОРІЧНИЙ СПОГАД (Оповідання) - ВІРШ

logo
Галина_Литовченко: ПЕРЕДНОВОРІЧНИЙ СПОГАД (Оповідання) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

ПЕРЕДНОВОРІЧНИЙ СПОГАД (Оповідання)

Галина_Литовченко :: ПЕРЕДНОВОРІЧНИЙ СПОГАД (Оповідання)
                                                 

        На вулиці вже почало сутеніти, коли до хати завітала наша якась далека родичка баба Ганна. Мама ще продовжувала поратись по господарству, то ж гостя, не роздягаючись, мовчки  сіла на стілець у кутку кімнати. Баба Ганна була більш, як вдвічі старшою від нашої мами, та різниця в літах не була завадою для її частих вечірніх візитів.
         - Прийшла на балачки,  ̶  повідомила мамі, коли та зайшла до хати за кописткою.
         Жила стара самотньо. Єдиний син Кирило служив офіцером десь в Німеччині і до матері навідувався раз на рік під час чергової відпустки. З тих пір, як Кирило виріс, низенька незатишна бабина хатка з віконцями на чотири шибки не чула в своїх стінах ні дитячого сміху, ні лопотіння маленьких ніжок. Матір Кирило провідував, зазвичай, наодинці – ні невістку, ні онука відвідини дивакуватої старої не приваблювали. Все, що в іншого господаря зберігалося в коморі чи хліві, у баби Ганни стояло, як на белебені, в жилій половині хати. Не маючи про кого турбуватися, вона старанно доглядала за мішками зі збіжжям, ящиками та клунками. Зібрані якогось літа та потемнілі від давності тра́ви, давно втратили свої запахи та кольори, але продовжували висіти пучками під сволоком хати. Величезний нефарбований стіл не веселив зір навіть старенькою скатертиною, образи́ зі святими ликами зроду не прикрашали вишиті рушники. Від самотності душа старої жінки зачерствіла. Чужі діти її зовсім не цікавили, та й спілкуватися з ними вона не вміла, тож і цього разу байдуже спостерігала за нашою дитячою метушнею.
          Нас у батьків було трійко: три донечки з різницею у віці в два роки. Присутність в хаті мовчазної баби Ганни діяла на нас гнітюче. Ми відчували за собою обов’язок розважити чимось стару, доки до хати не повернеться мама.  Завжди пам’ятаючи про популярність нашого сімейного тріо серед мешканців вулиці, ми з сестрами зважили, що саме зараз  настала гарна можливість блиснути своїм співочим талантом. Ставши по зросту на лежанці, немов на сцені, налаштувалися до виступу. Пісень у репертуарі, дякуючи матусі, була сила силенна: від старовинних народних до сучасних популярних, що кожного дня лунали з коричневого, уквітчаного квітами з кольорового паперу приймача, що висів на стіні. Після ледь помітного кивка головою старшої між нами сестри́ співочий колектив утнув не по сезону підібрану пісню:
          -  «Соловейко навесні, навесні сипле співи голосні-голосні…»
         Насолоджуючись своїм трьохголоссям, ми доспівали до кінця, але аплодисментів у свій бік не почули. Баба Ганна, схиливши голову, втупилася очима в коліна, прикриті полами старої куфайки. Ми розгублено товклися на лежанці, бо такого прийому ніяк не очікували. Але залишати сцену поки ще наміру не мали. Не виключено, що наш вибір бабі Ганні, як матері радянського офіцера, був не до вподоби.  Здогадавшись про це, старша  Любка, понизила голос і пошепки дала команду:
        - «Утро красіт…». Три-чотири.
        Тріо з ентузіазмом завело: 
       - «Утро красіт нєжним свєтом стєни дрєвнєго Крємля…»
        На приспів «Кіпучая, могучая, нікєм нє побєдимая…»  реакція баби Ганни була такою ж, як і на соловейка. Вона, чи то потонула в якихось своїх роздумах, чи то знаходилася в стані медитації. Голова її злегка похитувалася, а очі бачили перед собою лише власні коліна. Це вже не лізло ні в які рамки. Три гарні дівчинки задля неї залишили свої забави та, як уміють, розважають, а глядачка не те що не слухає, а схоже і не бачить їхніх старань. Чи не здогадується, що концерт розпочато задля неї шановної? Це вже можна було сприйняти, як неповагу до виконавців. Ми з сестрами почувалися незаслужено обсвистаними. Та капітулювати не було в наших правилах.
        З сіней в хату зазирнула мама і, вибачаючись, пообіцяла бабі Ганні:
        - Ще поставлю на керогаз  лушпайки для качок і прийду. 
        По ідеї, наступним номером нашого концерту, само собою, мало бути: «За городом качки пливуть, каченята крячуть…», та пам’ятаючи невдалий  почин з пташиним репертуаром, всі троє завзято перебирали у мізках  перелік патріотичних пісенних творів радянської епохи. Котрась  із нас, глибоко вдихнувши повітря, щоб вистачило на довше, затягла аріозо:
       - «Враждє-є-є-бниє віхрі в билом декабрє-є-є
           Над на-а-а-шєй страной пролєта-а-лі.
           Когда-а із потьомок навстрєчу зарє-є-є
           Моско-о-о-вскій востал пролета-а-рій!!!»
       Як, виявилось, до класики баба Ганна була більше, ніж байдужою. Вона їй була чужою та незрозумілою, а нам було соромно дивитися одна одній у вічі. Концерт із тріском провалився.
       Усівшись мовчки на гарячу, застелену картатою клейонкою лежанку,  дістали з пічурки  коробочку з доміно і з шумом висипала її вміст на гладеньку поверхню лежанки. Швидко ввійшли в азарт та по-дорослому стукали фішками. Бабі Ганні ввімкнули голосніше радіо – хай слухає «У неділю рано зілля копала».
          Хвилин через п’ять після закінчення радіопостановки, обтрушуючись від залишків снігу, на порозі кімнати появилася сусідка тітка Явдоха.
         - Диви, наче гарно обмітала віником, а скільки снігу лишилося на валянках.
           На ногах у тітки були м’якенькі валянки-бурки, пошиті нашою мамою зі старого перелицьованого сукняного жакета його господині, чи то її чоловіка. Поверх них блищали глибокі гумові калоші. Ми ще допомагали мамі пороти, а потім зачищати лезом кухонного ножика бруд, що зібрався в швах жакета. І як він туди потрапив крізь цупку саржеву підкладку – бог його знає. Та була там і вата, і полова, і лушпиння з соняшникового насіння. Тітка, певно, і не здогадувалася про те. 
         - От снігу цього року намело! Дівчатка, а що це ви принишкли на лежанці, пісень не чути?
         - Та вони вже співали, так гарно…  ̶  відповіла за нас старенька.
         Ми зиркнули одна на одну і присхнули сміхом.
         - О, вже веселіше! – задовольнилася сусідка.
         Вона розвернула біленьку бавовняну хустинку і виклала на стіл загорнутий в газету чималий струдель з маком та рулони кольорового паперу. Ми кинулися з лежанки до столу, розглядаючи таке багате різнобарв’я.
          - Хочу, щоб мати показала, як вона робить ружі для віночків на портрети. 
          Судячи по тому, що тітка захватила з собою і котушку м’якого мідного дроту, і зелений папір для листочків, схоже, одним майстер-класом прихід тітки Явдохи не закінчиться. Як і щороку, цієї передсвяткової пори додому вона повернеться з накинутим на плечі чималим віночком. 
          Так воно й сталося. Мама, впоравшись,  дістала зі своїх запасів білосніжний тоненький папіросний папір, який вона економно використовувала лише для виготовлення троянд, нарізала пелюсток з рожевого паперу із колекції сусідки, потім такої ж форми та розміру –  з кальки і справно позакручувала довгими тонкими ножицями подвійні біло-рожеві заготовки, які на очах перетворилися в тендітні пелюстки. Ми приєдналися до нашого улюбленого чаклування над папером, бо, не зважаючи на малолітство,  теж навчилися від мами її мистецтву.  Спільними зусиллями переробили кілька рулонів паперу в гарнесенькі ніжно-рожеві квіточки, а потім мама справно з’єднала їх дротом, перемежовуючи виготовленим нами  зеленим листячком. 
           Рада, без пам’яті, сусідка милувалася вінком, приміряючи його на портрет вождя, що висів на видному місці в нашій хаті.  В інших, зазвичай, на цьому місті сумували святі образи або диміли лампадки, та наш тато був комуністом, то ж лише на одній із стін з його згоди залишилася красуватись  кольорова фотографія кучерявих дівчаток-янголяток з надписом: Віра, Надія, Любов. Певне, вони нагадували татові нас, своїх донечок, от він колись і придбав їх на ярмарку в Борщагівці, не здогадуючись, що вони мають якесь там відношення до релігії.  Тітка Явдоха вибачилась, що забрала багато маминого часу, але що ж поробиш, коли її руки на таке не здатні. 
           Мама налила в склянки теплого пахучого узвару, порізала на шматки струдель і, смакуючи,  всі гуртом  –  і господарі і гості покінчили з сусідчиним кулінарним витвором.
           Коли баба Ганна та тітка Явдоха розійшлися по своїх домівках, мама запропонувала:
           - А давайте, зробимо кілька віночків і для баби Ганни. Хай і її різдвяна хата причепуриться. Мені здалося, що вона трохи позаздрила тітці Явдосі. Ще зовсім не пізно, а лягати спати навіть ранувато. Гуртом ми швиденько впораємося.
            Мама дістала з комоду чималу скриньку з усім необхідним  і ми разом з нею взялися до роботи.
            Наступного дня зранку, тепленько одягнувшись, бо білосніжні розписи на шибках нагадували, що на вулиці пощипує морозець, ми пішли на сусідню вулицю до баби Ганни. Над комином на даху її хатини стовпом стояв білий дим, від дверей до вулиці вела вузенька стежечка, протоптана в глибокому снігу. Ходити по такій не зручно, особливо, якщо несеш в руках ще й відро з водою. Можна і в сніг упасти, і води у валянки поналивати. Сміючись, ми кілька разів пробігли туди-сюди, значно розширивши доріжку. Наче до бабусі вже до нашого приходу навідався не один гурт гостей.
            Старенька здивувалась, побачивши нас з вінками на голівках та вкрай розгубилась. 
             - Хіба ще не зарано щедрувати?
             - Та ми не щедрувати, а віночки принесли,  ̶  пояснили бабі Ганні.  ̶  Зараз будемо прикрашати ваші образи́.
            Миттю роздяглися в добре натопленій хаті та вже снували довгою лавкою, яка заховалася за великим столом під стіною з образа́ми. Святі лики, від яскравого убра́ння їх у вінки повеселішали і вже не так сумно вдивлялися в бабине помешкання. 
            Та віночків виявилося замало, щоби нараз перетворитися незатишній хатині на веселеньку.
            - Це якби якусь скатертину на стіл, то ми ще й букет гарний зробили б з паперу та в глечик поставили, і гілочки з ялинки за дзеркало увіткнули б…  ̶  забувши хто тут є господинею, ми вже почали фантазувати.
           - А й справді, десь є лляна скатерка в скрині, давно її звідти на діставала, ̶  неочікувано охоче відізвалася бабця.
           В скрині знайшлася не лише скатертина, а й кілька вишитих рушників та яскрава строката ряднина. Ми безцеремонно витягли її з чужої скрині, та розвернувши накрили бабині мішки з зерном. Скатерку та рушники вирішили віднести додому, щоб випрасувати.
            Повернулися до бабусиної хати разом з мамою, бо зрозуміли, що самі не впораємося. 
            За годину хата баби Ганни стала невпізнаною. Навіть старенька обличчям змінилася, бо дістала зі скрині святкову хустину, про існування якої вже давно забула, і пов’язала її на свою сиву голову. 
            - От так і щедрувальників можна приймати. Ви ж не обминете цього року бабину хату?
            - Та ми й зараз можемо вам заспівати,  ̶  охоче відповіли бабусі.
            - «Добрий вечір то-о-бі,
              пане господа-а-арю!
              Радуйся-а, ой радуйся зе-е-емле,
              син божий народився!»
             - Приходьте до мене на кутю, бо до всіх батьків діти йдуть на свят-вечір, а в мене ніколи нікого не буває. 
             У баби Ганни заблищали очі. Вона квапливо витерла їх кінчиком святкової хустини.
             - Прийдемо обов’язково,  ̶  пообіцяли старенькій.
             Перед новим роком, не сповістивши про те листом, несподівано, як сніг на голову, але на превелику радість матері з Німеччини приїхав Кирило. Та ще й з дружиною і сином. Привезли багато подарунків і навіть невелику штучну ялинку з гірляндами та іграшками. В багатий вечір, повертаючись з гостини від своїх бабусі з дідусем, ми не могли не помітити, як яскраво світилася вогнями приземкувата оселя баби Ганни. І хоча бабця вже, мабуть, не пам’ятала про нашу обіцянку заспівати їй щедрівку, та ми про те не забули. То ж разом з мамою та татом крадькома постукали в маленьке розмальоване морозом віконце на чотири шибки.
18.12.2014

ID:  544696
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.12.2014 17:45:55
© дата внесення змiн: 22.12.2014 21:49:40
автор: Галина_Литовченко

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (714)
В тому числі авторами сайту (6) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

...таке тепла життєва історія 16 16
 
Галина_Литовченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
22 22
 
Віталій Назарук, 19.12.2014 - 07:43
Пречудово!!! 12 16 ny4 З днем святого Миколая! 21
 
Галина_Литовченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ny1 ny2 Вітаю, пане Віталію! Рада бачити Вас на своїй сторінці.
 
Віктор Ох, 19.12.2014 - 00:16
Справжня різдвяна історія! Хоч бери екранізуй. give_rose
 
Галина_Литовченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ny1 Рада, що сподобалось, Вікторе! Зі святом! 21
 
Любов Ігнатова, 18.12.2014 - 22:36
гарне оповідання! я аж розчулилась....
 
Галина_Литовченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Любочко! З днем святого Миколая! ny4
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: