В повітрі, як метелики пухнаті,
Сніжинки білі весело кружляють,
Спускаються на пелюстки троянди
І холодом байдужим обіймають.
Троянда у снігу вогнем палала,
І аромат п’янкий прощальний линув,
Коли удень сніжинки розтавали
Й спливали краплі з пелюстків ліниво.
Під ранок квітка, пойнята морозом,
Неначе срібним кришталем сповита,
Як нежива…У дорогім облозі
Краса приречена загинуть швидко.
Візьму її і диханням зігрію, –
Тепло кайдани льодяні розтопить.
Троянда ніжним цвітом завесніє,
І серце хвиля почуттів охопить.
25.12.2011 р.
