От і все... Ціла вічність пройшла,
Як тебе вже нема.
Журавлине життя-
Одна тільки журба.
І твоє все життя,
Журавлиним ключем пролітало здаля,
Ніби пісня сумна.
От і все... Ще не змирюся я,
Що твоя вже весна відцвіла - відцвіла.
Ти журавко моя мила, ніжна, сумна.
Пригорнула б тебе, якби тільки змогла.
І сказала б тобі, що не встигла сказать,
Й ніжні руки твої цілувала б щораз.
Ой, журавко моя, де ти є? Де душа?
Відгукнись. Відзовись.
І приходь хоч у снах,
Розказати де оселя твоя.
Розказати, бо мені крає душу любов,
За тобою, за твоєю душею.
Ти лебідка моя, чарівнице добра,
Вірна, тиха і навіть занадто свята.
Зігрівала всіх нас своїм серцем святим,
Огрівала теплом, добрим словом своїм.
Все в журавки було на життєвім шляху,
Та не дала життю сплямить душу свою.
Так буває завжди у людському житті,
Ми цінуєм тоді, коли з світу пішли.
Коли близьких людей чорна смерть забира,
Журавлинем ключем прилітає вона.
Знов у вирій летять журавлі, журавлі...
До весни, у незнані далекі краї.
Та людина не так як отой журавель,
Відцвіла її весна й не летить до землі.
вірш присвчений моїй Бабусі.
