Знайомство їхнє було випадковим,
Стояла вона під деревом кленовим,
А він проходив мимо неї,
В голові були дивовижні ідеї.
Та побачивши її, він про все забув,
Якесь тепле почуття у серці відчув.
Познайомитися було сильне бажання
І він подумав: "Невже це кохання?!"
Хлопчина до неї підійшов,
Гарний підхід до неї знайшов
І зав'язалася чудова розмова,
А дівчина, то була гарна, чорноброва.
Потім все ішло само собою,
Їхнє кохання було оповите красотою.
Побачення, ресторани, квіти...
Їм залишалося просто радіти!
Та згодом їй набридла його ідеальність,
Всі ці квіти, вся ця банальність.
"Прощавай!" - вона йому сказала
І любов неначе троянда зів'яла..
Він ще довго забути її не міг,
Згадував її крізь сльози та сміх.
Він надіявся, що вона повернеться
І його життя знову перевернеться..