Сім’я у сквері
У скверику на лавочці
Сидів, чекав на потяг
І лип така приємна тінь
Ховала літнє сонце.
Усі спішили, хто куди
Додому або з дому,
А я у скверику сидів,
Чекав на потяг довго.
Таких, як я, десятків з два,
Сидять, відпочивають.
Міська притихла суєта,
Щось стиха розмовляють.
У кожного своє життя,
Проблеми і дорога.
Он-до біжить мале дитя,
Щоб голубів сполохать.
Дитячий сміх, уривки фраз,
Гудок протяжний чути.
Ритмічний стукіт всіх коліс –
Ось так завжди і всюди.
Та цю приємну суєту
Сім’я одна змінила.
То жінка, чоловік, дитя
Прийшли і щось просили.
Всі троє, як оті бомжі
Й бідово так одіті.
Замурзані вони, брудні.
О, як так можна жити?
А мама синя на лиці
І ноги, як колоди.
Синок із татом в стороні
Стояли в прохолоді.
На милицях та жінка йшла,
Ледь волочила ноги.
Ще ж молода – подумав я
І серце зжалося від болю.
О, Боже мій! Невже це гріх
Скалічив так, знівечив.
Я бачив, відвертались всі:
Дорослі і малеча.
Ніхто нічим не допоміг,
В людей свої проблеми.
Забракло їй і сил, і слів
Тай зупинилась серед скверу.
Синок – позвала – підійди.
А він як і не чує.
Із татом вдвох стоять в тіні,
Та мама вже нервує.
Не йдеш до мене, бо тобі
Вже мама більше не потрібна.
Я знаю, відвернулись всі
З тих пір, як захворіла.
Я прийняла вже сім гармат,
Усе повирізали.
І стала плакать, і кричать, -
Тобі не треба мама.
Синок знітився, закричав
У відповідь до неньки.
Я сльози бачив на очах
Дитячих тих маленьких.
- Ти нам потрібна. Я люблю
Тебе, ми будем разом.
Я кожен ранок принесу
Тобі у постіль каву.
Підбіг до мами, обійняв
За милиці, за ноги.
Хотів заплакать з ними я,
Хотів сказать про Бога.
Але почув ось я слова,
Та жінка каже сину:
- Піду до віруючих я,
Вони мене не кинуть.
У мене одлягло в душі:
Ну, слава Богу, знають
Хто не залишить їх в біді,
Хто їм допомагає.
А ось і потяг підоспів,
Пішли всі на платформу.
Ту жінку ледве затягли
По сходах до вагону.
Поїхали і у вікні
Поліські краєвиди
Вже пропливають, а мені
Всього того не видно.
В очах той хлопчик, років сім…
О, Боже! – я молився –
Не дай пропасти цій сім’ї,
Над ними Ти схилися.
06.05.2013
ID:
536019
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 10.11.2014 17:17:52
© дата внесення змiн: 10.11.2014 17:17:52
автор: Олексій Благослов
Вкажіть причину вашої скарги
|
Які важкі бувають долі... 
